ПОДІЇ

 Українська Гельсинська спілка в боротьбі за

демократію і незалежність України.

 Історія УГС не зводиться до біографій її членів і все-таки вони визначили мету УГС, засади ідеології, моральні й організаційні принципи діяльності, того скажу пару слів про наших людей.

 Кадри УГС.

Виконком сформувався з таких 6 осіб: Микола Горбаль, Михайло Горинь, Левко Лук’яненко (голова), Євген Пронюк, Степан Хмара, В’ячеслав Чорновіл – всі політв’язні.

Всеукраїнська координаційна рада (ВКР) – 34: 25 – голови обласних філій, Виконавчий комітет – 6 осіб, Ярослав Лесів від Української Греко-католицької церкви, Євген Чернишов від УНДЛ, Сергій  Набока від УКК, Йосип Зісельс від єврейської громади.

Далі  список керівників обласних організацій:

Вінницька  - Підпригорщук Василь,
Січеславська – Розумний Петро,

Донецька – Луців Степан, Боднарчук Мефодій,

Житомирська – Овсієнко Василь,

Запорізька  – Айбабін Сергій,

Івано-Франківська – Марусик Петро,

м. Київ та Київська область – Шевченко Олесь

Кіровоградська – Сорока Семен, Сергеєв Юрій,

Луганська – Соколовський Олександр,

Волинська – Кожевніков Геннадій,

Львівська – Горинь Богдан,
Миколаївська – Іванюченко Анатолій,

Одеська  – Міончинський Валерій,
Полтавська – Просяник Тамара,
Рівненська – Шкуратюк Віктор, Дем’янюк Іван,

Кримська –Коржевич Степан ( Сексот),

Сумська – Головченко Павло,

Тернопільська – Горохівський Левко,

Закарпатська – Орос Олександр,

Харківська – Сапеляк Степан,

Херсонська – Гура Степан,

Хмельницька – Баїк Ярослав

Черкаська   – Чорномаз Татьяна,

Чернівецька – Кузьмин Віктор,

Чернігівська – Олександр Котенко,      

Московська філія УГС – Олесь Горбатюк,

від прес-служби – Віталій Шевченко, Оксана Мешко.

Майже половина членів ВКР – колишні політв’язні.

Політв’язні розвивали в концтаборах свій світогляд у дискусіях з членами ОУН і повстанцями,  з прибалтійськими націоналістами, в суперечках з російськими шовіністами. Українські політв’язні з ув’язнення поверталися в Україну націоналістами і нашої метою однозначно стало будівництво Української Соборної Самостійної держави (УССД).

 Публічний вираз цієї мети.

Стратегія.

 Боротьба за УССД має два етапи. Перший  – боротьба за демократизацію суспільства і право утворення і діяльності націоналістичної антикомуністичної партії. Другий етап – боротьба партії за вихід України з-під влади Москви і проголошення України незалежною державою.

 Необхідність першого етапу зумовлена тим, що українські громадяни за 70 років комуністичної диктатури були так напомповані ненавистю до Петлюрівщини, Бандерівщини і самостійників усіх відтінків, що боялися і слухати, а не те щоб самим щось казати про самостійність України. Того потрібний був певний період активної партійної боротьби за демократичні свободи та роз’яснення такого демократичного права як право націй на самовизначення.

 Як найшвидше розширювати права й свободи?

Будучи суб’єктивно готовими до радикальних дій, ми в керівництві уважно пильнували, щоб не скотитися в категорію маргиналів, бо за маргиналами люди не йдуть. З маргиналів сміються. Розуміючи наше завдання не в демонструванні нашої рішучості і радикальності, а в поширенні самостійницької ідеї та пробудженні громадян до суспільної активності, ВКР відрядила М.Гориня в керівництво Рухом, а на обласних і районних рівнях члени УГС створювали Рухівські організації, бо Рух ми розуміли як проміжну структуру між радикальною УГС та несвідомим і пасивним народом.

 УГС була передовою силою у боротьбі проти комуністичної диктатури і того членів УГС найбільше арештовували, виганяли з роботи, ловили на дорогах і в час зборів на квартирах, залякували й морально тероризували самих та їхніх сімей.

 Сміливість, ентузіазм і завзяття, з якими члени УГС боролися за свободу, поширювалися навколо і надихали все більше людей до дії. Ентузіазм і надії на краще майбутнє розливалися по всій Україні піднесенням віри у відродження нашої рідної України.

У чому сила УГС?

По-перше, в тому, що від самого початку ми знали добре чого хочемо. Це звільняло наші душі від будь-яких вагань.

По-друге, ми знали діапазон методів і засобів, які можемо використовувати. Ми переважали чекістів і загалом наших ворогів в ідейній маневреності.

По-третє,. провідний склад УГС спалив за собою мости й рішучо йшов уперед. Народ відчував, що ми швидше знову повернемося до тюрми, аніж станемо перед владою на коліна і відступимо з нашого шляху.

По-четверте, .ми не залежали від політичної кон’юнктури. Наша тактика залежала від неї, але наша рішучість боротися за самостійність не залежить від влади і від жодної сили у світі.

Люди це відчували, вірили нам і все більше їх ішло за нами.

Як назвали ідеологію УГС?

Ідеологія захисту є національно-визвольна ідеологія. Цю ідеологію називають націоналізмом. Позаяк термін ”націоналізм” в підкомуністичній Україні викликав, та ще й досі на сході викликає негативне враження, то УГС воліла вживати пом’якшений термін “національно-демократична”.

Глибше розробляти питання ідеології не було можливості та й потреби не було – весь актив УГС ( а це кілька сотень членів) добре себе розуміли і це розуміння передавали іншим членам, а з іншого боку було розуміння, що УГС – тимчасова організаційна форма, що їй на зміну прийде партія, яка й розробить партійну ідеологію та її філософський підмурок.

Кілька світоглядних моментів, що були успадковані від УГГ і, як мені здається, сприйняті практично всією УГС:

1. відкидали ліберальну філософію з її піднесенням права людини вище права нації і прийняли філософію (нео)консерватизму з його трьома найвищими цінностями: сім’я, нація, держава;

2. заперечення атеїзму і віра в вищого Творця (не обов’язково Христа);

3. рушієм історії є не боротьба класів всередині нації, а боротьба між націями (народами);

4. у світі панує не жалість, а егоїзм, того виживає не правий, а сильний, а отже щоб Україна вижила, має бути сильною.

Про діяльність УГС у найстислішому викладі.

Виконавчий комітет збирався у М.Горбаля на квартирі. Це був постійно діючий орган, хоч члени ВК часто їздили по областях та ходили на різні заходи і того не кожен день відбували засідання

ВК планував і сам проводив, а також брав участь у заходах РУХу:

— у мітингах;

— демонстраціях;

— виступали у трудових колективах.

УГС брала участь у створенні й діяльності товариства: 

— української мови,

— політв’язнів і репресованих,

— меморіалу.

Проводили  компанії проти глушіння закордонних радіо:

— проти цензури;

— за кращий закон про українську мову;

— за скасування статті 6  Конституції СРСР про керівну роль КПРС;

— проти затримування й арештів активістів УГС в областях.

1989 року у березні рішенням ВКР доручили Сергію Набоці організувати випуск газети “Голос відродження”, яку він таємно друкував у Прибалтиці й часто з великими пригодами завозив в Україну.

Організували три прес-центри:

— у Москві його вів Анатолій Доценко;

— у Києві –  Сергій Набока;

— у Львові – В’ячеслав Чорновіл.

Про боротьбу  за права людини і українські національні права та проти репресії активістів УГС і інших демократичних організацій Виконком використовував таку форму як “Листок прес-служби УГС”. Їх писали Вячеслав Чорновіл, Олесь Шевченко, Віталій Шевченко, Микола Горбаль, Левко Лук’яненко та інші провідні УГСівці. Ці листки прес-центри (особливо московський) передавали за кордон, звідки радіо Свобода розносила нашу інформацію на всю Україну і СРСР.

УГС ініціювала або брала активну участь у загально-українських здвигах:

— започаткування святкування в Батурині 12 червня Дня козацтва;

— Дня Соборності – ланцюг єднання  Київ-Львів;

— Пропам”ятний здвиг у Берестечку.

Про міжнародну діяльність

УГС проводила значну закордонну діяльність.

1. Організувала закордонні представництва:

— У США його очолював Микола Руденко, а потім –Надія Світлична;

— У Франції – Леонід Плющ;

— У Великій Британії – Микола Будулак-Шаригін;

— У Німеччині – Галина Горбач.

2. УГС брала участь у нарадах представників національно-демократичних рухів народів СРСР у Львові, в Єстонії, у Вірменії.

3. Члени УГС – Богдан Ребрик, Л. Лук’яненко, О.Мешко, М.Горбаль, інші члени УГС виїздили за кордон для інформування української діаспори, політиків відповідних держав, організацій Міжнародної амністії, профспілкових та християнських діячів про стан боротьби в Україні за свободу громадян та національну свободу. УГС брала участь у Парижській Міжнародній конференції про стан виконання гуманітарної частини Гельсинського акту зі співробітництва в Європі.

4. У Київ почали приїжджати коресподенти закордонних газет та інформагенств. Вони шукали зустрічів з діячами УГС і отримували від нас докладну інформацію. Ця інформація створювала в Європі прихильне ставлення до нашої боротьби.

Свідченням великого авторитету УГС стали вибори до Верховної Ради 4 березня 1990 року, коли 11 членів УГС перемогли комуністичних кандидатів і були обрані Народними депутатами Верховної Ради УРСР:

Горинь Богдан,

Горинь Михайло,

Горохівський Левко,

Деркач Ігор,

Кендзьор Ярослав,

Куземко (Гуменюк) Марія,

Колінець Володимир,

Лук’яненко Левко,

Ребрик Богдан,

Хмара Степан,

Шевченко Олесь.

Перед відкриттям першої сесії депутати утворили групу “Незалежність” на чолі з Л.Лук’яненком з 23 депутатів (згодом стало 27), яка завзято працювала над проектом Декларації про державний суверенітет України і поважно вплинула на її текст, який 16 липня 1990 року і проголосила Верховна Рада УРСР.

Та то вже початок історії УРП.