|
|
|
|
|
ОЛЕКСІЙ ІВЧЕНКО ПІШОВ У ПАРЛАМЕНТ. ЩОБ НЕ ТОРКАЛИСЯ?
11 травня відбулася вже давно очікувана подія – Кабінет Міністрів звільнив Олексія Івченка з посади голови правління НАК “Нафтогаз України” в зв‘язку з поданою ним заявою. Того ж дня акціонери найбільшої нафтовидобувної компанії України “Укрнафта”, в якій “Нафтогаз України” має контрольний пакет акцій, на загальних зборах ухвалили рішення звільнити Олексія Івченка від обов’язків голови наглядової ради компанії. Його наступником на цій посаді обрали голову правління НАК “Надра України” Володимира Каретка. Тимчасово виконуючим обов‘язки голови правління призначено Олександра Болкісева, який э гендиректором дочірньої компанії “Нафтогазу” – “Газ України”. Першим заступником голови правління “Нафтогазу України” призначено Ігоря Васюника. Олексій Івченко стримано прокоментував свою відставку, сказавши, що має намір зосередитися на парламентській роботі. Низка експертів вважають це спробою набути депутатської недоторканості і таким чином уникнути відповідальності за розвал компанії.
МІНФІН ПРОТИ МЕНЕДЖМЕНТУ “НАФТОГАЗУ” – 1 : 0
Отже напередодні 15 травня - останньої дати подання на розгляд і затвердення фінансового плану компанії, О.Івченко практично самоусунувся від відповідальності за подальшу долю “Нафтогазу України”. Раніше вустами міністра фінансів Віктора Пинзеника керівництво “Нафтогазу” було піддано нищівній критиці за якісні показники фінплану: “Це зшиток планових показників, нарікань на надмірний податковий тиск і нестабільну політичну ситуацію, через що компанія сподівається, ніби їй дозволять бути збитковою. На нормальний фінплан навіть натяку немає”.
Віктор Пинзеник також заявив, що Мінфін пропонував “Нафтогазу” переглянути витрати, які безпосередньо не стосуються його діяльності. Зокрема, йшлося про утримання “Нафтогазом України” 1500 об‘єктів соціальної сфери, а також володіння ним пакетами акцій семи банків, страхової компанії, ВАТ “Запоріжжякокс”, заводу безолкогольних напоїв. Керівник Мінфіну наголосив, що вважає неприпустимими пропозиції керівництва “Нафтогазу” щодо інвестування компанією не лише з чистого прибтку та амортизаційних відрхувань компанії, але й з коштів, що утворюються внаслідок сплати ПДВ.
Численні запитання викликала і поточна діяльність компанії, пов‘язана не лише із закупівлею газу по лінії “Газпром”-“RosUkrEnergo”, за посередництвом яких цього року Україна має отримати 18 млрд. кубометрів туркменського природного газу. Усього ж планувалося отримати 40 млрд. кубоментрів, з яких 22 млрд. – за прямими договорами з “Туркменгазом”. Водночас туркменськими контрагентами було поставлено умову закрити борг “Нафтогзу” у розмірі 81,6 млн. USD перед Туркменією до кінця травня, в іншому разі компанія не отримає обумовлені обсяги газу в першому півріччі.
Завдяки міжурядовим домовленностям було погоджено, що за квітень “Нафтогаз” виплатить половину боргу - 40,8 млн. USD. Вважалося, що після розрахунків з туркменами “Нафтогаз” уже в липні зможе отримати за прямими договорами 4 млрд. кубометрів туркменського газу за ціною 60 USD за тисячу кубометрів. Позаяк ціна газу на східноєвропейському ринку становить близько 250 USD за тисячу кубометрів, в разі реекспорту 4 млрд. кубометрів газу, “Нафтогаз” мав змогу отримати 720 млн. USD чистого прибутку, що дозволило б йому закінчити без збитків перше півріччя.
НА МЕЖІ БАНКРУТСТВА
Сталося не як гадалося – НАК “Нафтогаз” заявляв, що не зможе погасити боргу до кінця травня “через надмірний податковий тиск і незадовільний стан розрахунків із боку споживачів”. “Нафтогаз” не скористався домовленостями, за квітень було погашено боргових зобов‘язань лише на 2 млн. USD. Експерти вважають, що таким чином збитки компанії за перше півріччя дорівнюватимуть 250 млн. USD. За наявних кредитних зобов’язань НАК “Нафтогаз” знаходиться на межі банкрутства.
Справа в тому, що минулого року керівництво компанії залучило два бланкові кредити Deutsche Bank на 300 млн. USD кожний. Поза тим “Нафтогаз” отримав незабезпечений кредит на 200 млн. USD у Standard Bank London та у грудні 2005 року взяв ще один бланковий кредит у DEPFA Investment Bank на 220 млн. USD - “на загальні корпоративні потреби”. Але кошти було витрачено аж ніяк не на модернізацію газово-транспортної системи або розвідку та освоєння нових родовищ чи принаймні на оплату постачань російського газу.
Водночас грошей цілком вистачало на придбання суперавтомобілів представницького класу – саме скандал із новим “Мерседесом” пана Івченка спричинив нервову реакцію самого Президента, який імперативно порадив головному нафтогазовикові України бути скромнішим, а авто - негайно продати. Проте мініавтогейт – тільки крапля в морі матеріалу, який назбирався на керівнитво “Нафтогазу України”. Відомо, що перевірку кредитної політики та фінансово-господарської діяльності “Нафтогазу” було розпочато ще в серпні минулого року за дорученням тодішнього прем‘єр-міністра Ю. Тимошенко, а у вересні 2005 року Степан Гавриш (член комітету ВР з питань паливно-енергетичного комплексу) апелював до керівництва генпрокуратури, СБУ, Фонду Держмайна та КРУ з вимогою розслідувати фінансово-вредитну політику “Нафтогазу”, оскільки, йшлося в його депутатському запиті, “фінансове становище НАК “Нафтогаз України”... є критично нестабільним”.
Отже відставка О. Івченка з посади керівника “Нафтогазу України” та перехід його на депутатську роботу” можна потрактувати – звичайно, в разі, якщо звинувачення в незаконних оборудках та приведення держвної компанії до межі банкрутства підтвердяться – як спробу сховатися за депутатською недоторканістю. Ще однією з версій відставки є бажання включити посаду керівника “Нафтогазу” у загальний список посад, що їх буде розподілено між учасниками майбутньої урядово-парламентської коаліції.
Що день прийдешій нам готує
Втім, особиста доля шановного голови Конгресу українських націоналістів та командувача міфічною “Народною гвардією” під час помаранчевої революції (принаймні, такий пасаж можна вичитати в офіційній біографії пана Олексія на веб-сайті КУНу) після його відставки може бути цікава тільки компетентним органам та його партійним соратникам і друзям. Набагато важливішим є питання подальшого функціонування державного монополіста НАК “Нафтогаз України” з огляду на останні зовнішньополітичні кроки нашої держави.
Після багаторазового підтвердження прагнення державного керівництва інтегрувати Україну в систему колективної безпеки Північноатлантичного альянсу та заяви про розгляд доцільності подальшого перебування України в складі СНД наша країна наражається на суттєву небезпеку бути підданною енергетичному шантажу з боку Російської Федерації. Щоб там не говорили про імперські амбіції Кремля, проте Росія цілком є в “своєму праві”, коли вибудовує систему залежністі вартості своїх (і – транзитних через її територію) енергоносіїв від стану двосторонніх стосунків з державами-покупцями.
Наші політичні керманичі мусять усвідомлювати, що зовнішньополітичний курс України мусить прокладатися не лише з огляду на бажання сподобатися західним партнерам, але й виходячи з істотних потреб енергетичної безпеки держави. На сьогодні стан справ складається таким чином, що Україна не здатна забезпечити себе енергоносіями, покладаючися на власні ресурси, а також на допомогу своїх майбутніх партнерів по НАТО. Що мотиви США та західноєвропейських країн цілком зрозумілі, оскільки вони зацікавлені у вибудовуванні навколо Росії безперервного “санітарного кордону” з буферних держав – то бажання України форсувати свою інтеграцію зі західним світом інколи входять у суперечність з доцільністю, перш за все економічною.
Цілком логічним було б спочатку розробити та впровадити диверсіфіковану систему забезпечення потреб країни в енергоносіях, а вже потім робити рішучі заяви та кроки. Тим більше неприпустимо, коли такі заяви роблять не перші особи держави, а представники директорського корпусу, що ми мали змогу бачити у випадку з московськими переговорами Івченка.
Складається враження, що наше керівництво ще досі перебуває у стані ейфорії доби помаранчевої революції, інколи не усвідомлюючи того, що будь-яка революція приносить користь лише тоді, коли вона дає поштовх подальшій позитивній еволюції. Це стосується не лише зовнішньої політики, але й способу кадрових призначень. Настає час від звички ділити портфелі перейти до такої системи призначень керівників найбільших державних підприємств, яка б виключала можливість появи в якості хозяїв їхніх головних кабінетів людей з “мерседесоманією”. Є надія, що перепетії з Олексієм Івченком навчать наше найвище керівництво більшій зваженості, хоча б стосовно майбутнього керівника “Нафтогазу України”.
Дмитро Редько
|
||
|---|---|---|---|
|
|||
