|
|
|
|
|
Звільнити не можна залишити
Саме так, без розділових знаків, виглядає для більшості нинішніх губернаторів «вогненна фраза царя Валтасара». Політичні призначенці, які волею Майдану і Президента Ющенка стали керівниками областей і двох міст республіканського підпорядкування, нині пакують валізи, збираючись: хто - на дипломатичну роботу, хто - у наглядові ради банків і інших АТ, хто – на пенсію.
Насамперед, відставки загрожують керівникам регіонів сходу і півдня України, що не змогли зупинити переможний хід до влади Партії Регіонів. «Першою ластівкою» у прогнозованій низці відставок став голова донецької ОДА Вадим Чупрун. Колишній посол України в Туркменістані, імовірно, перейде на роботу в МЗС і курируватиме відносини України в сфері енергоносіїв із країнами Середньої Азії. Залишається побажати пану Чупруну, щоб його діяльність на благо всієї України не стала подобою його безглуздого облогового сидіння в епіцентрі “біло-блакитної контрреволюції”. Призначений донецьким губернатором, Чупрун так і не зміг нічого протиставити впливу ПР на Донбасу. Однак не факт, що новим керівником ОДА стані регіонал – усе залежатиме від результату коаліційних переговорів і створення нового уряду. Цілком може статися, що «донецьких» влаштує на посаді глави облдержадміністрації представник іншої політичної сили – у такий спосіб вони одержать можливість мати під рукою «хлопчика для биття», на якого можна буде списати промахи цілком контрольованої регіоналами Донецької облради. Мовляв, ми за народ, але Київ не дає...
Раніше Євгеній Кушнарьов заявив засобам масової інформації, що у тих регіонах, де ПР узяло більшість, неминучі відставки губернаторів шляхом вираження їм вотуму недовіри з боку нових «регіональних» облрад. Тому Кушнарьов призвавши губернаторів самим писати заяви... Експерти розглядають погрозу одного з лідерів ПР як елемент коаліційних торгів, щось подібне до обміну – «помаранчевий уряд» на «білих-синіх губернаторів».
20 квітня був відставлений з посади керівника Київської міськдержадміністрації багаторічний реставратор і забудовник Хрещатика Олександр Омельченко, що уступив посаду міського голови банкіру і народному депутату Леонідові Черновецкому. Оскільки «Закон про столицю» передбачає практично автоматичне надання меру Києва ще і статусу глави КМДА – Сан Санич після недовгих, але насичених судових і навколосудових подій став як ніколи близький до одержання персональної пенсії. Утім, не виключено, що пан Омельченко ще побуває в посадах, так чи інакше зв'язаних з будівництвом – у цій сфері таланти екс-київського голови завжди розкривалися найбільш широко. Свідчення тому – до невпізнанності знівічений Майдан Незалежності і варварська забудова Києва.
Однак крісла розхитуються під губернаторами не тільки в областях «перемігшого регіоналізму». 28 квітня очікується розширене засідання, на якому губернатори будуть звітувати Президенту і Прем'єр-міністру про зроблене і про незроблене. Звичайний полявиборний «розбір польотів» може завершитися і тотальним звільненням усіх глав обладміністрацій – вихвалятися немає чим. Якщо вибори не провалили – економічні показники залишають бажати... У багатьох областях різко зменшилися податкові надходження до бюджету, що можна пов'язати не стільки з власне економікою, скільки зі спробою «надавити на Київ» напередодні сесії нового парламенту. Якщо ж із економікою більш-менш – вплуталися в конфлікти з пропрезидентською партією НСНУ. Скажемо, член УНП Василь Червоній, який і раніше не відрізнявся нордичною незворушністю, за час перебування на посаді керівника Рівненщини зумів посваритися з представниками всіх партій і блоків, що зможуть скласти ті чи інші конфігурації правлячої коаліції в парламенті. Проблеми можуть виникнути й у його Київського колеги Євгена Жовтяка, хоча останній має більше шансів зберегти за собою теперішню посаду – хоча б у міркуванні необхідності врівноважувати БЮТ, що цілком контролює Київську облраду.
Навряд чи меч поствиборної відплати торкнеться губернаторів-соціалістів, оскільки і Василь Цушко (Одеса) і Степан Бульба (Полтава) входять у квоту СПУ, що буде бажаним партнером для будь-якої з політичних сил, здатних сформувати уряд. От хто напевно буде відставлений від посади – так це керівник Миколаївської ОДА Олександр Садиков, який «здав» область регіоналам. Можна прогнозувати, що будуть зміщені і губернатори-жінки - Ніна Гаркава (Суми) і Надія Деєва (Дніпропетровськ).
Не менш цікавою виглядає ситуація і на заході України – хоча там контроль над облрадами одержали «помаранчові», значний відсоток БЮТ здатний роззлючити Президента, аж до оргвисновків.
Таким чином, кінець квітня може ознаменуватися численними ротаціями в керівництві областей. Однак справа зовсім не в ротаціях. Потітреформа, що вступила в дію, а також можливість вільного волевиявлення виборців наочно демонструє навіть не стільки нездатність держадміністрацій забезпечити «правильні підсумки», скільки саму їхню волаючу непотрібність.
Держадміністрації були створені свого часу на базі інституту представників президента – повної кальки з радянської системи дублювання управлінських функцій, коли працював виконавчий комітет відповідного місцевої Ради, а “цінні вказівки” роздавав комітет КПРС, що мав у своїй структурі ті ж відділи, що і виконком.
І сьогодні держадміністрації, що, як і Секретаріат Президента, є напівконституційними органами, покликані не стільки вирішувати проблеми країни або регіону, скільки «здійснювати політику Києва». Попри те, хто призначатиме губернаторів – Президент або Прем'єр-міністр – вони (держадміністрації) були, є і будуть вірними виконавцями волі верховної влади, найчастіше на шкоду регіональним інтересам.
Було б цілком розумно повернутися до старого гасла «Уся влада Радам!», скасувати сам інститут держадміністрацій – і тим назавжди виключити непотрібне дублювання функцій і розриви навпіл сердець чиновників через необхідність прислужувати Києву і служити своєї області.
Ми дуже багато говоримо про прагнення «стати Європою», «ввійти в Європу». Одним з основних принципів, яким керуються європейці в здійсненні регіональної політики держави, є надання якнайбільше прав своїм структурним територіальним одиницям. Місцеве самоврядування і гарантії його здійснення є наріжним каменем демократії по-європейски. На місці – видніше.
Непогано б і нам, на шляху в Європу, почати переймати її досвід. Знову ж – істотна економія зарплат. А «на місці» - уже не буде можливості списувати на Київ усі свої промахи і невміння працювати. Той самий Київ, що ніяк не зупиниться в проведенні різноманітних реформ політичної системи, починаючи з часу проголошення незалежності. І от що цікаво – як не реформують, а виходить міні-СРСР із міні-КПРС...
Дмитро
Редько
|
||
|---|---|---|---|
|
|||
