РЕГІОНИ

ДРОГОБИЦЬКИЙ ОЛІГАРХ

У порівнянні з 2002 роком вибори 2006-го привнесли суттєву корекцію в політичні розклади Дрогобиччини. Після попередніх виборів ситуація виглядала приблизно так.

В регіоні перемогла команда „Нашої України”. По іншому, фактично, і не могло бути, бо тут авторитет Ющенка був тоді беззаперечним. На чолі цієї команди у Дрогобичі стояв безумовний лідер та „галицький олігарх”, як його інколи називають у Києві, Петро Петрович Димінський. Цей чоловік, як виявилось згодом, став натхненником дрогобицької команди „нашоукраїнців”.

Можемо припускати, що пану Димінському було не просто вибороти у 2002 році право представляти у Дрогобичі блок „Наша Україна” на виборах до Верховної Ради. Адже тоді ще до виборів всі прекрасно розуміли, що заступництво блоку Віктора Ющенка на західних теренах, практично гарантує мандат. Саме тому у „Нашій Україні” спостерігалась жорстка боротьба за кожен округ на заході України.

Що допомогло „галицькому олігарху” отримати такі почесті? Безумовно, наявний у регіоні ресурс. Мова йде про певне відношення Петра Петровича, у недалекому минулому, до НПК „Галичина”. В експертному середовищі вважається, що дрогобицьке підприємство нещодавно перейшло у власність дніпропетровської групи „Приват”. Втім, зараз не про те. Так от, крім переконливого аргументу у вигляді найбільшого підприємства регіону, аналітики інколи вказують на те, що в минулому пан Димінський тісно контактував з однією авторитетною націонал-демократичною партією та Геннадієм Удовенком особисто. Можливо, саме ці політичні чинники допомогли переконати Віктора Ющенка делегувати у Дрогобич в 2002 році саме Петра Петровича. А може існували якісь більш вагомі на те причини? Сьогодні про це вже достеменно невідомо. Факт того, що тоді блямба „Нашої України” вагомо допомогла пану Димінському пройти до парламенту. Лише „золотий ярлик” від Ющенка поміг йому тоді з великими потугами здолати Миколу Гука, сьогоднішнього мера Дрогобича.

У 2002 році вважалось, що Петро Димінський домігся повної перемоги у Дрогобичі. Міським головою також стала креатура „Нашої України” пан Лужецький. До обласної ради від міста потрапила трійця „нашоукраїнців”, яку також тісно пов’язували з Петром Петровичем Димінським. Мова йде про Віру Байсу і Михайлів Ваврина та Сендака. Останній згодом став ще й головою Львівської обласної ради. Видається, що не без потужної підтримки того ж таки Петра Петровича. Дуже дивно було спостерігати, коли за нікому невідомого у верховних політичних колах колишнього директора не дуже успішного дрогобицького АТП, приїхали агітувати деякі світила української політики. Вочевидь, висадка елітного політичного десанту у Львові під час виборів голови облради, була не випадковою подією. Швидше за все, пан Димінський вибудовував потужний плацдарм для формування повного контролю над Львівщиною. Слід визнати, що на шляху до реалізації цієї мети Петро Петрович подолав чималий шлях. Основною перепоною для досягнення цілі в епоху Кучми були есдеки, які контролювали область через рідного брата Віктора Медведчука Сергія, що мав честь очолювати обласну податкову адміністрацію. Саме тому, у Димінського, а конкретно у дрогобицького НПК „Галичина”, в ті часи постійно виникали проблеми з податківцями.

Свою роль у цьому конфлікті грав і пан Сендак, який також увійшов в публічне протистояння з есдеківським представництвом в області. Його посада безумовно додавала ваги стороні Димінського.

З часом у конфлікті з СДПУ(о) Петру Петровичу навіть не допоміг „дах” Партії регіонів, у парламентській фракції якої він перебував без кількох днів рік. Свого часу, коли в Дрогобич приїжджав прем’єр Янукович, експерти прогнозували кінець війні Димінського з есдеками. Вважалось, що візит Віктора Федоровича на НПК „Галичина” стане забралом від есдеків. Втім, протистояння продовжувалось. У братів Медведчуків були свої плани щодо пана Димінського.

У травні 2004 року, переконавшись у неефективності „даху”, Петро Петрович покидає фракцію Партії регіонів у Верховній Раді України. За часи його виходу з „Нашої України”, ще у листопаді 2002-го, його апологетам в Дрогобичі Байсі, Ваврину і Сендаку було нелегко відбиватись від запитань про те, а чому Димінський покинув Ющенка. Ще важче їм було у 2003-2004 роках, коли Димінський був „регіоналом”. Розказують, що на різноманітних публічних зустрічах дрогобицьким „нашоукраїнцям” інколи доводилось давати просто абсурдні пояснення щодо політичних метаморфоз Петра Димінського.

Покинувши „регіони” у 2004-му Петро Петрович сигналізував, що готовий підтримувати Віктора Ющенка на виборах Президента. Правди ради додамо, що Димінський і раніше демонстрував свою лояльність колишнім колегам з „Нашої України”. Наприклад, коли він виявився у числі небагатьох тих, хто „запоров” Медведчуку важливе голосування по Конституційній реформі.

Втім, перемога Віктора Ющенка у 2004 році та активна підтримка цього процесу паном Димінським, не дають йому жаданого результату. Про це сигналізує жорсткий конфлікт Михайла Сендака з Петром Олійником, який одразу після виборів очолює Львівську обладміністрацію. Ці розходження засвідчили конфлікт інтересів в області. Як наслідок, союзники Петра Димінського подаються до Блоку Юлії Тимошенко. Пани Ваврин та Сендак відкрито заявляють про перехід до БЮТ. Це свідчить про те, що пан Димінський планує зробити ставку на Юлію Тимошенко. Разом з тим, ми не побачили на виборах очікуваної ідилії.

Сендак і Ваврин таки потрапили до облради за списками БЮТ. Водночас, ми не помітили Петра Петровича Димінського у списках пані Юлії до Верховної Ради України. З цього приводу існує кілька версій. Три найбільш поширені такі.

Кажуть, що пана Димінського не влаштував номер у дев’ятому десятку списку БЮТ, який йому пропонували. Вочевидь, в такому випадку Петро Петрович просто не вірив, що пані Тимошенко спроможеться на більш, ніж 120 мандатів.

Інші заявляють, що буцімто пана Петра відсватали зі списку деякі представники оточення Юлії Володимирівни.

Версія Петра Димінсмького зводиться до того, що він сам вирішив покинути команду пані Тимошенко. Саме так він пояснив свою неучасть у списках леді Ю.

Як було насправді, очевидно, знають лише Юлія Тимошенко і Петро Димінський. Разом з тим, фактом стало те, що Петро Петрович не потрапив до Верховної Ради України у 2006 році. Аж надто оригінальна партія „Еко+25%”, у форматі якої балотувався пан Димінський, закономірно зазнала краху. Водночас слід зазначити, що проект не був маргінальною політичною силою. З цією партією пов’язували потужну донецьку фінансово-промислову групу „Індустріальний союз Донбасу”. Одразу відзначимо, що ІСД не слід плутати ні з Януковичем, ні з Ахмєтовим. Це потужна і самодостатня група, яка має свої активи та впливи. ІСД ніколи відкрито не підтримувало Віктора Януковича та не має офіційного стосунку до Партії регіонів. Більше того, не дивлячись на своє донецьке коріння, лідери цієї групи Віталій Гайдук та Сергій Тарута завжди вважались нейтрально налаштованими до колись опозиційного Віктора Ющенка та „Нашої України”. Не говорячи вже про теперішні часи.

Якось Петро Димінський публічно визнав факт спільної причетності з ІСД до передвиборчого проекту „Еко+25%”. Не дивлячись на серйозний фінансовий потенціал, ця політична сила не змогла переконати виборців та пройти до Верховної Ради України. Разом з нею „пролетів” і Петро Петрович. Втім, політичні негаразди для Петра Димінського на цьому не закінчилися.

До Верховної Ради України сенсаційно не пройшов Народний блок Литвина, а разом з ним і бізнес-колега пана Димінського Ігор Єрємєєв, якого також пов’язували до недавнього часу з НПК „Галичина”. Єрємєєв хоч і вважався близьким партнером Петра Димінського, втім давно забронював собі місце в найближчому оточенні Володимира Литвина. Та це не заважало їм мати спільні бізнес-проекти, а навіть і допомагало. Далекоглядні бізнесмени і політики завжди розкладають яйця у різні кошики.

Чергу невдач команди Петра Димінського можна доповнити і поразкою на виборах міського голови Дрогобича Миколи Лагодича. Висуванець Народного блоку Литвина провалив виборчу кампанію. А під кінець здавалось, що про нього взагалі забули його впливові патрони. На період виборчих перегонів припадають звістки про те, що Єрємєєв нібито продає НПК „Галичина” групі „Приват”, а відповідно і знижається інтерес групи Димінського-Єрємєєва до місцевої влади у Дрогобичі. Микола Лагодич вибуває з виборчих перегонів...

Останньою політичною поразкою Петра Димінського можна вважати те, що Михайло Сендак не став у черговий раз головою Львівської обласної ради. Подейкують, що за висуванця БЮТ не голосували навіть деякі представники його ж фракції.

Як розвиватиметься політик Петро Димінський надалі – зараз поки невідомо. Втім, після поразки на виборах Петро Петрович поступив по всіх канонах PR-технологій. Щоб уникнути публічного забуття, йому був потрібний гучний скандал з відомою людиною. Пан Димінський входить у публічну перепалку з Ігорем Суркісом. Суто футбольний конфлікт має відверто політичне коріння. Петро Димінський поступає абсолютно вірно. Робить публічним давній конфлікт, обирає собі за опонента непопулярного у народі есдека Суркіса, піднімає безпрограшну тему корупції у вітчизняному футболі... Все абсолютно грамотно. Так би вчинив будь-який професійний піарник. Втім, це лише тимчасовий привід для публічної діяльності. Успішна стратегія в майбутньому вимагатиме серйозних перегрупувань в стані Петра Димінського. Те, що цей чоловік намагатиметься повернутись у велику політику – безсумнівно. Відповідно Дрогобич і надалі залишатиметься в полі особливої уваги пана Димінського.

Дмитро Баленко