|
|
|
|
|
Мер із нетрадиційною релігійною орієнтацією
В Україні Бог зробить більше, ніж в Африці… Пастор Сандей – особливий дар від Бога… Він буде славою для цього народу. Господь дасть йому зв’язки з урядом, а хто повстане проти нього – не буде жити. (З буклету “Посольства Божого”)
Несподіване обрання міським головою столиці України послідовника неопротестантської харизматичної спільноти “Посольство Боже” поставило українське суспільство перед новою проблемою. Поки що занадто мало часу минуло, щоб висловлювати обґрунтовані критичні зауваження щодо професійних і моральних якостей Леоніда Черновецького, який із боєм осягнув посаду київського міського голови, а на додаток майже автоматично, на підставі “Закону про столицю”, став керівником Київської міськдержадміністрації. Питання в іншому: наскільки Леонід Черновецький буде незалежним і щирим у своїх діях. Перший “дзвіночок” уже пролунав – свою відсутність на урочистому Богослужінні з нагоди Воскресіння Христового новий міський голова Києва вважав за необхідне пояснити посиланням на те, буцім під час ранкової фіззарядки… вивихнув ногу.
Шлях до зяючих висот
За даними казенних біографів, Черновецький Леонід Михайлович народився 25 грудня 1951 року в Харкові. Кажуть, що у школі його звали “Льопа”. Відслуживши в армії, 1977 року з відзнакою закінчив Харківський юридичний інститут. У 1977-1981 рр. працював у Київській міській прокуратурі слідчим і старшим слідчим. Захистив кандидатську, пішов на наукову роботу. 1984-1985 рр. – викладач, 1985-1990 рр. – заступник проректора з наукової роботи, доцент кафедри криміналістики, докторант Київського університету ім. Т. Шевченка.
1990 року Леонід Черновецький організував та очолив комерційний, консультативний і науково-дослідний центр “Правекс”. 1992-1996 рр. – президент концерну “Правекс” (основний бізнес – банки). Позаштатний радник президента Л. Кучми (з 04.1997 р. до 01.2000 р.), член Вищої економічної ради (з 07.1997 р. до 11.2001 р.), президент асоціації “Київський банківський союз” (з 2001 року, 2005 р. перейменовано в Український кредитно-банківський союз). Заслужений юрист України.
Співголова партії “За красиву Україну” (з 10.1998 р. до 06.1999 р.), голова партії “За красиву Україну” (з 06.1999 р. до 11.2000 р.), член президії Партії регіонального відродження “Трудова солідарність України” (з 11.2000 р.), нині очолює Християнсько-ліберальну партію України.
Депутат Верховної Ради 2-го, 3-го і 4-го скликань, де працював у Комітеті з питань бюджету, керував підкомітетом із питань контролю за витратою коштів держбюджету. Член фракції “Наша Україна” з лютого 2004 року, раніше – позафракційний.
Дружина – Аліна Черновецька (Айвазова) – юрист, віце-президент концерну “Правекс”. Син Степан і дочка Христина – менеджери “Правекс-банку”.
Є членом релігійної громади “Посольство Боже”, яку очолює Сандей Аделаджа. Інші члени громади на запитання про Черновецького воліють відмовчуватися або обмежуються загальними фразами про те, що є, мовляв, такий добрий чоловік, заходить іноді.
Мінімізація впливу
Здавна існує неписане правило – чільними держслужбовцями та співробітниками спеціальних служб стають переважно ті особи, на яких можна вчинити лише мінімальний вплив ззовні, зокрема психоемоційний. Якщо потенційний розвідник/контррозвідник має родичів за кордоном, якщо міністр фактично є керівником промислового чи фінансового холдингу, якщо народний депутат носитиме у внутрішній кишені піджака паспорт суміжної чи віддаленої держави, – такі особи можуть стати жертвами маніпуляції їхніми вчинками чи ходом думок, тобто способом прийняття рішення. Не конче будуть. Але – можуть стати.
Потенційна загроза безпеці держави (міста, міністерства, відомства) криється не в переконаннях конкретної людини. Вони можуть бути найчистішими, а дії – прозорими та цілком законними. Але в деяких випадках міра відхилення від певного загальноприйнятого модусу може сягнути за межу, за якою персональні вигоди та преференції для окремих осіб можуть увійти у виразну суперечність із національними інтересами чи приписами Конституції й нормами демократії.
Саме тому донедавна чинниками, які можуть уплинути на людину, а отже, є перешкодою на шляху до здобуття найвищих посад, вважали близькі контакти з кримінальним середовищем, нетрадиційні/девіантні сексуальні вподобання, участь у т.зв. “тоталітарних сектах”, екстремістських організаціях, нестриманість у вживанні алкоголю тощо. Це тепер мери найбільших міст Європи й Америки беруть участь у гей-парадах, але ще років двадцять тому таке було б неможливим і негайно призвело б до відставки чиновника-гомосексуаліста.
Президент, прем’єр, спікер парламенту, міністр, міський голова – фігури публічні, однак у проблемі, яку ми аналізуємо, важливі не стільки їхні особисті моральні вподобання, скільки їхні особисті стосунки з представниками організацій і співтовариств, які несуть бодай незначну, бодай малоймовірну, але – небезпеку для суспільства та держави. Усі вони мають значні владні повноваження, в рамках яких можуть суттєво впливати на безліч аспектів життя держави. Дуже не хотілося б, щоб зовнішньополітичні рішення, економічні закони чи навіть плани забудови міських кварталів ухвалювали й затверджували не з огляду на сенс і доцільність, а виходячи з релігійних, етнопсихологічних або сексуальних особливостей персонажа, котрий ставить останній підпис.
Є певні правила гри в політику, які не заведено озвучувати, але які приймають апріорі, згідно з усталеними традиціями, порушення яких загрожує не ерозією загальноприйнятої моралі, а потенційною шкодою у практичних областях людської життєдіяльності. Хто не пам’ятає знаменито-огидну фразу часів останньої президентської кампанії: “Пане Ющенко, ваша дружина – американка”? Зауважте – майбутня перша леді Катерина Чумаченко вирішила змінити громадянство та стала українкою ще й за паспортом саме для того, щоб остаточно припинити спекуляції на тему “американського наймита”.
Харизмати йдуть
Політичний центр України і далі залишатиметься в Києві (дай Боже, назавжди), натомість економічні центри, незалежні чи мінімально залежні від стольного граду, поступово починають формуватися в регіонах. Ба більше, ця тенденція є наслідком свідомих дій низки політичних сил, зацікавлених у збереженні та підтримці в бойовій трипроцентній готовності свого електорального потенціалу. Чимало маєтних бізнесменів брали активну участь і перемогли у місцевих виборах. Міським головою Чернігова обрали одного з лідерів і “гаманців” СПУ Миколу Рудьковського, керівником Харкова став екс-нардеп і колишній медведчуківець, а нині регіонал Михайло Добкін. Ужгородом “рулитиме” загальновідомий Сергій Ратушняк, до речі, єдиний представник блоку Литвина, який домігся не лише суттєвих, але і вдалих результатів на виборах.
От і Черновецкий, власник великого системного “Правекс-банку”, безумовно, дасть своєму сімейному бізнесу новий імпульс для розвитку. Тим паче, що в Києві діє ще й муніципальний банк, який теж оперує чималими коштами та підпорядкований міській владі. Є поле для діяльності. А що вже казати про електоральний потенціал столиці! Підкріплені фінансуванням, київські виборці здатні суттєво вплинути на будь-який партійний розклад у масштабах країни.
Хто знає, якою мірою Черновецький незалежний у своїх діях як політик і бізнесмен, до якої міри обмежено вплив на київського міського голову його духовних наставників? Питання непросте. Останні десятиліття дали надто багато прикладів того, як нові релігійні течії чи навіть екстравагантно інтерпретовані традиційні конфесії перетворювали мирних і гуманістично налаштованих громадян на ворогів роду людського. Немає підстав ставити “Посольство Боже” в один ряд із “Білим братством”, “Аум Сенрікьо” чи “Аль-Каїдою”. Водночас немає жодних гарантій, що в певний момент не відбудеться трансформація цілком мирного конфесійного об’єднання у щось інше.
Леонід Черновецький, очоливши виконавчу владу не лише найбільшого міста України, а й її політичної та економічної столиці, рано чи пізно буде змушений враховувати позицію більшості мешканців міста, яке є колискою традиційного християнства на східнослов’янських землях і православною святинею для мільйонів осіб.
Дмитро
Редько
|
||
|
|||
