РЕГІОНИ

Подвійні стандарти судової влади

Quod licet Iovi, non licet bovi (те, що дозволено Юпітеру, те не дозволено бику)

У будь-якій демократичній країні судова гілка влади є одним із найважливіших соціальних інститутів. Від того наскільки ефективно судова система буде виконувати свої функції, наскільки справедливими будуть судові рішення буде залежати довіра народу до органів державної влади та авторитет країни у світі.

В Україні останнім часом кількість судових позовів зростає і на судові органи покладається велика відповідальність за прийняття законних рішень та забезпечення стабільності у суспільстві. Сьогодні значно підвищилась роль судів і у процесі формування органів державної влади та місцевого самоврядування. Особливо ця роль зросла після прийняття Верховним Судом України справедливого рішення про встановлення результатів виборів під час президентської кампанії 2004 року. Це рішення суду дало можливість врегулювати гострий соціальний конфлікт і уникнути можливих серйозних зіткнень прихильників двох кандидатів, що могло мати непередбачувані наслідки для всієї країни.

Під час проведення останньої виборчої кампанії також не обійшлося без порушень виборчого законодавства. Зрозуміло, що за захистом своїх прав суб’єкти виборчого процесу звертались до суду і суди виносили відповідні рішення. У більшості випадків ці рішення були справедливими і сторони приймали їх як належне. Такі рішення судів влаштовували і громадську думку. Але є випадки коли рішення судів були, м’яко кажучи, необґрунтованими. Яскравим прикладом подвійних стандартів судової влади є прийняття рішень у справах по виборах Київського та Ірпінського міських голів. Враховуючи значний суспільний резонанс є необхідність проведення більш детального аналізу ситуації, яка склалася під час виборів міських голів Києва та Ірпіня.

Так, кандидатом на посаду Київського міського голови Олександром Омельченком було оскаржено рішення територіальної виборчої комісії про визнання Леоніда Черновецького кандидатом, який переміг на виборах Київського міського голови. Представники позивача надали неспростовані докази цілого ряду порушень виборчого законодавства кандидатом Черновецьким, але суд не взяв їх до уваги.

Кияни знають, що виборча кампанія цього кандидата базувалась на матеріальному заохоченні виборців. Громадянам пропонували віддати свої голоси за Л.Черновецького в обмін на матеріальні блага. Крім продуктових наборів, які роздавались від імені Леоніда Черновецького, масово поширювались і агітаційні картки з написом «Громадський помічник блоку Леоніда Черновецького». На цих картках було фото кандидата на посаду міського голови та містились обіцянки надання безкоштовних юридичних консультацій, а також адресної матеріальної допомоги від блоку Леоніда Черновецького. Якщо виборцям ніхто не збирався надавати безкоштовні юридичні консультації або адресну матеріальну допомогу, то це є не що інше як обман виборців, але якщо обіцянки все таки збирались виконувати, то такі дії слід кваліфікувати як підкуп виборців. У будь-якому випадку і роздача продуктових наборів, і поширення відповідних агітаційних карток мали протиправний характер і були спрямовані на те, щоб виборці віддали свої голоси саме за Леоніда Черновецького та його блок в обмін на певні матеріальні заохочення. Саме через це можна ставити під сумнів законність обрання не лише Леоніда Черновецького на посаду Київського міського голови, але і всіх депутатів Київської міської ради, які пройшли за списком блоку Леоніда Черновецького.

Грубі порушення виборчого законодавства виявлено і під час підрахунку голосів. Спостерігачами та членами виборчих комісій було зафіксовано непоодинокі факти недостачі виборчих бюлетенів.

Не вистачало саме тих бюлетенів, де люди мали голосувати за кандидатів на посаду Київського міського голови.

Це свідчить про те, що виборчі бюлетені виносились, тобто діяли так звані «каруселі». Частина винесених бюлетенів не потрапила до виборчих скриньок лише тому, що на вибори прийшло багато людей, були великі черги і фальсифікатори не змогли здійснити свій план непомітно. Для цього у них фізично не вистачило часу.

Незважаючи на наявність фактів масового порушення виборчого законодавства, ні ТВК, ні правоохоронні органи не реагували на них належним чином. Не дав належної правової оцінки цим фактам і суд. Вибори міського голови у судовому порядку визнані такими, що відбулись у рамках закону, незважаючи на те, що суду було представлено більше ніж достатньо доказів грубих порушень виборчого законодавства, які можна вважати такими, що суттєво вплинули на результати виборів.

Отже, є очевидним те, що нинішня виборча кампанія Київського міського голови проводилась із грубими порушеннями основних засад виборчого законодавства і суд мав всі правові підстави зобов’язати ТВК визнавати ці вибори недійсними. Чому суд прийняв інше рішення залишається лише здогадуватись. Сьогодні можна стверджувати тільки те, що судом створено небезпечний прецедент, який нівелює вимоги ст.6 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» та ст. 157 Кримінального кодексу України, де прямо вказано на те, що підкуп і обман виборців заборонені, а винні у здійсненні таких дій притягуються до кримінальної відповідальності. У недалекому майбутньому все це може мати серйозні наслідки.

Тепер будь-який кандидат на посаду міського голови може ігнорувати вимоги законів, які забороняють підкуп виборців і посилаючись на рішення судів стверджувати, що надання матеріальної допомоги виборцям в обмін на їх голоси не є порушенням закону. Дійсно, чому Леоніду Черновецькому це робити можна, а всім іншим ні?

 Необґрунтованість рішення суду, а також відсутність належної реакції правоохоронних органів на грубі порушення виборчого законодавства створює ситуацію нестабільності в столиці України, а також підриває довіру народу до органів державної влади в цілому та до Президента України як гаранта дотримання вимог Конституції і законів України зокрема.

Qui nutricat, ei servio (хто годує, тому і служу)

Тепер щодо конфлікту з приводу обрання Ірпінського міського голови. Найбільшу кількість голосів на цих виборах отримала Мирослава Свистович. В Ірпіні її добре знають, оскільки Мирослава займає активну громадську позицію і завжди стає на захист інтересів жителів Ірпіня. Під час перебування на посаді Президента України Леоніда Кучми Мирослава була в жорсткій опозиції до влади, а під час відомих подій 2004 року була одним із активних учасників подій на Майдані. Сьогодні Мирославу оточують ті самі люди, разом з якими вона боролась проти фальсифікації народного волевиявлення на виборах Президента України. Ці люди доклали максимум зусиль для того, щоб на виборах Ірпінського міського голови вона отримала перемогу. Ці люди відстоювали свій вибір в 2004 році і готові відстоювати його і сьогодні. Майже неймовірним є те, що Мирослава виграла вибори практично без грошей, але їй вони були не потрібні, оскільки у неї був інший капітал, який носить назву довіра виборців, а це за гроші не купиш.

Друге місце зайняв представник «Нашої України» підприємець Олег Бондар. Він і оскаржив результати виборів. Уже більше місяця триває судова тяганина і кінця їй не видно.

4 травня 2006 року територіальна виборча комісія черговий раз прийняла рішення про визнання Мирослави Свистович міським головою Ірпіня. За скаргою Олега Бондаря це рішення знову скасоване Ірпінським міським судом і місто знову залишається без керівництва з усіма негативними наслідками, які з цього випливають. Дуже дивним є те, що суди весь час задовольняють клопотання Олега Бондаря. Насправді, ситуація виглядає дуже просто і немає ніякої проблеми в тому, щоб поставити у цьому спорі крапку.

Справа в тому, що на виборчих дільницях №1 і №2, результати виборів на яких оскаржує Олег Бондар, люди отримували 4 бюлетені для голосування, за кандидатів до Верховної Ради України, обласної та міської рад та на посаду Ірпінського міського голови і розписувались за отримані бюлетені в одному списку, а не у двох як це передбачено у законі. У другій половині дня помилку було виправлено і голосування уже проводилось так як цього вимагає закон. При підрахунку голосів кількість підписів виборців, які отримали бюлетені, і кількість контрольних талонів співпала і тому у відповідних виборчих комісій не було ніяких підстав сумніватись у результатах волевиявлення громадян. У зв’язку з цим було прийнято абсолютно правильне рішення про визнання виборів на цих двох дільницях дійсними. Результати виборів депутатів обласної та міської ради ні в кого не викликали сумнівів, незважаючи на те, що були допущені формальні порушення закону, а результати виборів міського голови були оскаржені лише представником «Нашої України». Але якщо навіть припустити, що на першій і другій дільницях неможливо встановити волевиявлення громадян і скасувати результати виборів, то Мирослава Свистович все одно набирає більшість голосів і виграє вибори.

Отже, можна стверджувати, що порушення виборчого законодавства, які мали місце під час виборів Ірпінського міського голови, були формальними і суттєво не вплинули на результати народного волевиявлення, але суд чомусь черговий раз скасував рішення Ірпінської міської територіальної виборчої комісії. Невже для суддів не є очевидним факт перемоги Мирослави Свистович і правильність рішення Ірпінської ТВК? Чому ж тоді суди задовольняють скарги кандидата на посаду Олега Бондаря?

Навіть для людей, які не мають юридичної освіти очевидним є те, що суд мав прийняти таке рішення, яке чітко і однозначно вказувало б що саме ТВК має зробити для того, щоб достовірно встановити результати виборів міського голови. Тобто, суд мав зобов’язати Ірпінську ТВК, або здійснити повторний перерахунок голосів на дільниці №1 та №2 і встановити результати виборів, або, якщо суд прийшов до висновку, що результати виборів на цих двох дільницях встановити неможливо, то зобов’язати Ірпінську міську ТВК встановити результати виборів без врахування результатів виборів на дільницях №1 і №2. Чому суд цього не зробив? Тому що і у першому і у другому випадках міським головою потрібно було визнавати Мирославу Свистович, а це не відповідало інтересам кандидата від «Нашої України».

Пояснити такі дії суду можна лише тим, що на суд здійснювався тиск і що в Україні все ще немає незалежного суду. Виконавча влада до цього часу може впливати на судову систему, оскільки фінансування судів здійснюється через Державну судову адміністрацію, яка є центральним органом виконавчої влади. Як кажуть: «Хто платить, той замовляє музику».

У випадку обрання на посаду Київського міського голови Леоніда Черновецького судді не звернули увагу на грубі порушення виборчого законодавства і Черновецький став міським головою. В Ірпіні судді навпаки шукають формальні підстави і роблять все для того, щоб Мирослава Свистович не зайняла посаду міського голови. Це свідчить про те, що на суд продовжує здійснюватись політичний тиск. Звичайно, що сьогодні цей тиск набагато менший, ніж за часів Леоніда Кучми, але він є і звинувачувати тут можна лише нинішню партію влади - «Нашу Україну», представник якої так вперто і безпідставно намагається скасувати результати виборів в Ірпіні.

Ситуація, яка склалась в Ірпіні, підриває довіру не лише до судової влади, але і до Президента України як гаранта дотримання Конституції і законів України. Цей конфлікт давно вийшов за межі Ірпіня і за ним уважно спостерігають всі учасники Майдану, які разом з Мирославою Свистович вийшли на Майдан для того, щоб відстояти свій вибір і захистити кандидата на пост Президента України Віктора Ющенка. Сьогодні «Наша Україна», почесним головою якої є Президент Ющенко, намагається зробити все для того, щоб зірвати вибори міського голови м. Ірпінь, а Президент Ющенко нічого не робить для того, щоб припинити це беззаконня.

Очевидно, що Президент таким чином втрачає і свій авторитет, і свій електорат на майбутніх президентських виборах, а це вже питання більш глобальне, ніж посада міського голови Ірпіня. Повернути довіру народу Віктор Ющенко може лише одним шляхом. Президент має вжити заходів для забезпечення дотримання законності і в Ірпіні, і в Києві, і в Україні в цілому. Також потрібно провести реформи, спрямовані на забезпечення ефективного функціонування державного управління, місцевого самоврядування та справедливого судочинства. Для цього Президент має відповідні повноваження і владу, залишається тільки правильно скористатись ними і виправдати довіру народу.

Олег Березюк
Голова Київського юридичного товариства

(www.academiaprava.kiev.ua)