|
|
|
|
|
ІММІГРАЦІЯ: ЗАГРОЗА І ПОРЯТУНОК
Звучне закордонне слово “імміграція” останнім часом набуває суто українського змісту. Поряд з іншими атрибутами західного життя, Україна долучилась і до цієї міжнародної проблеми, яка ще недавно була неактуальною для нашого суспільства. Адже ми десятиріччями асоціювали слово “міграція” лише з переїздами трудящих до “нових індустріальних центрів”, куди партія і уряд переманювали їх зарплатами і житлом.
Тепер виникають зовсім інші асоціації. “Міграція” вживається в контексті повідомлень, схожих на зведення про бойові дії. “Спецоперація МВС і СБУ”, “затримано”, “попереджено”, викрито канали переправлення”. Полюють на цілі орди чужинців зі Сходу і Африки, що без дозволу прибувають “у гості” і роблять, що їм заманеться. Однак успішність цього полювання наразі невелика. Вдається затримувати лише частину “нелегалів”. Більшість затриманих згодом відпускають, а зовсім не депортують. Тому протидія нелегальній міграції більше скидається на перерахунок окільцьованих птахів. За оцінками міжнародних експертів, Україна виявилась неготовою до такої протидії, ані організаційно, ані фінансово.
Втім, проблему не варто обмежувати лише “нелегалами”. Поряд із ними до України прибувають й цілком легальні мігранти, як-от біженці з “гарячих точок” або іноземні студенти. Причому значна частина їх прагне саме осісти в Україні, а не перебігти далі на Захід. Хтось не зміг туди потрапити, а хтось і не схотів, як наприклад, кілька тисяч грузин і чеченців, що втекли до нас від розв’язаних Москвою воєн. Слід розрізняти дві самостійні проблеми: “нелегальну міграцію” та “імміграцію” (бажану чи небажану).
Якщо з “нелегальщиною” все ясно — від неї самі проблеми, то з імміграцією не все так однозначно. Тяжка демографічна ситуація в Україні погіршується масовою еміграцією: близько 50 тис. чол. щорічно. Якщо так піде й надалі, за 20 років матимемо нестачу робочої сили, про яку зараз можна лише мріяти. Тому молоді іноземці, та ще й багатодітні, можуть врятувати нас від вимирання. Вже зроблено кроки у цьому напрямі: ухвалено Закон “Про імміграцію” та ін. акти, що полегшать життя гостям з далеких країв. Ще трохи, і іноземців просто-таки запрошуватимуть в Україну. Тим більше, що наші владоможці хворіють на мавпування досвіду Москви. А російський міністр праці Блохін вже зробив панічні заяви про потребу в іммігрантах.
Якщо уникнути імміграції не можна, Україна повинна максимально пристосувати її до власних національних інтересів. Зокрема, необхідно визначитись: скільки і яких саме мігрантів можемо прийняти, а яких треба будь-що уникати? Адже соціальна адаптація прибулих пов’язана з проблемами, невирішеність яких зведе нанівець усі вигоди від імміграції.
По-перше, культурні (передусім мовні) відмінності сильно перешкоджатимуть соціальній взаємодії іммігрантів з українцями. Як правило, вони лишатимуться ізольованими в своїх етнічних громадах. Саме так розвиваються китайські спільноти в Росії. Неконтрольований розвиток самодостатніх громад може призвести до етнічних конфліктів і навіть територіальних розмежувань між іммігрантами і “аборигенами”. Принаймні, в Росії такі конфлікти вже виникають.
По-друге, іммігранти, як правило, є “зайвими” на українському ринку праці. Вони або не володіють потрібними тут професіями, або їх технічна і мовна підготовка є низькою. Наразі єдиний спосіб існування для нових мешканців — напівлегальний “базарний” бізнес, заснований на зв’язках серед земляків. А де тіньовий бізнес — там не забарився й “земляцький” рекет, і т.п. Так негаразди, пов’язані з іноземцями, “органічно” вплітаються у величезний і заплутаний клубок соціальних проблем України.
Сподіваюсь, наша молода держава, пізніше інших познайомившись з цією проблемою, врахує й помилки, що їх припустилась Європа у 80-х, майже не контролюючи імміграцію. Чергового удару по своїй етносоціальній цілісності українці можуть і не витримати.
Олекса Панченко Політолог
|
||
|
|||
