Був період, коли я – український самостійник – захоплювався Солженіциним, його сміливістю й талановитим викриттям комуністичного деспотизму. Проте, 25-річне життя в концтаборах і тюрмах разом з російськими демократами, переконало, що демократизм російських демократів кожного разу кінчався на моїх слова про вихід України із складу Союзу.

 

Пафос допису Солженіцина в тому, що в Україні “в затхлых шовинистических умах” почався “провокаторский вскрык о “геноциде” українців. “Но те чудовищные искажения исторических событий – ... не доходили до западных стран – и у них не было повода накоплять защитный иммунитет от неохватной дерзости и объемов такой лжи”.

 

Персонально. Цікаво, чи Шведська академія присудила б Нобелівську премію О.Солженіцину, якби вона знала, що знаменитий письменник Солженіцин був таємним агентом із псевдом Ветров, і що він, будучи політв'язнем, ввійшов у довіру до українців Мегеля, Малкуша, Кравченка, які керували підготовкою політв'язнів до повстання, доніс владі і всіх людей групи, про яких Солженіцин написав у доносі, 22 січня 1952 року розстріляли?

 

По суті газетного допису Солженіцина.

 

Ви, представник російської імперської політичної еліти, перелякалися малої часточки великої історичної правди про геноцид російською імперією (і в часи Дому Романових, і в комуністичні часи) української нації і вас особливо лякає вихід цієї правди на міжнародний рівень. Ви звикли до того, що знущання з українців було внутрішньою справою імперії і світ про це нічого не знав. Світові про Україну говорили не українці, а російська проімперська інтелігенція. Через контакти з канадською та європейською інтелігенцією вона наповнила довідкову літературу тих країн з українського питання промосковським тлумаченням. І тепер, коли Україна вирвалася з вашої російської тюрми народів і починає говорити правду про українсько-російське минуле, ви правду називаєте “ложею”, а нас людьми — “из затхлыми шовинистическими умами”.

 

Ні, це не в українців “затхлі шовіністичні уми”, а у вас, бо не ми, а ви ведете проти України інформаційну війну, спрямовану на приховування історичної правди з метою й далі тримати населення України під впливом вашої проімперської брехні.

 

І геноцид українців Московія коїла не тільки голодомором 1932-1933 років, а й значно раніше й пізніше.

 

КПРС – передовий загін російського імперіалізму – після окупації України в 1922 році винищував українців не за індивідуальну вину, а за належність до тої чи тої української верстви – це був геноцид;

 

коли 1921-1923 років з України вивозили хліб, а в Україні з голоду померло понад 2 млн осіб–це був геноцид;

 

коли 1932-1933 рр. з українських сіл забрали (із використанням армії) все їстівне, оточили військом Україну і не давали можливості виїхати для порятунку куди-небудь з України – це був геноцид. І таким його визнала Міжнародна комісія з розслідування голоду в Україні 1932-1933рр. (див. Итоговый отчет 1990 год. Киев-1992, с.60);

 

коли 19.12.1941р. проти німецьких танків Жуков спрямував три кавалерійські дивізії, мобілізовані з українців Кубані, і німці за три години їх перебили – це був геноцид;

 

коли вожді СРСР Л.Берія і К.Жуков 22.06.1944р. підписали наказ №007/42 про виселення всіх українців у Сибір – це геноцид;

 

коли 1946-1947рр. хліб з України забрали і вбили голодом 1946 року 369 тисяч, а 1947р.  – 628 тисяч українців – це геноцид.

 

Тож завзятий захиснику імперії, тобі як і всій московській політичній еліті в умовах незалежності України й відкритості сьогоднішнього світу не довго вже обдурювати світ. Ви змушені будете сприйняти про геноцид факти, бо факти—уперта річ. І вам слід би думати не про повернення України під свою владу, а про справедливе розлучення з Татарстаном, Башкортостаном та іншими націями, що в різний час були загарбані вашими імперськими попередниками.

 

Ваш ідеолог Плевако сказав: “Да и не в русском духе отдавать то, что единожди нами приобретено было”.

 

Доведеться віддавати! І доречі в інтересах вашого ж російського народу краще зробити це з вашої ініциативи й пошвидше.